«Це те, чого я шукала і чекала від справжньої журналістики», — кореспондентка новин Ірина Ферин про роботу на Суспільному

Ірина Ферин працює в команді Суспільного у Львові півтора року. Вона — кореспондентка новин. Журналістка розповіла, чому обрала цю професію, що мотивує її в роботі та про зйомку, на яку ніколи не поїде.

— Чому обрала журналістику?

— «Для чого тобі це? Це не найкраща професія. Ти можеш, до прикладу, вчити дітей гри на фортепіано!» — це те, що часто чула, коли говорила, що хочу бути журналісткою. І, буду відвертою, ці слова мотивували мене йти далі. Звісно, не в напрямку музичного мистецтва (усміхається — Авт). Чому журналістика? Я люблю слухати людей, люблю їхні історії. Це і стало однією з причин, чому обрала професію журналіста.

— Чому Суспільне? 

— Зізнаюся, Суспільне втримало мене в цій професії. На Суспільному стандарти — це святе. І це те, чого я шукала і чекала від справжньої журналістики. На UA: ЛЬВІВ ми показуємо нашим глядачам реальність такою, яка вона є. Для мене важливо працювати чесно та неупереджено.

— Новини — це командна гра. Погоджуєшся? 

— Так, у новинах всі члени команди рівноцінні і взаємоважливі. Якісного матеріалу не буде, якщо оператор не зніме добре відео, режисер не змонтує сюжет, а інженер не видасть його в ефір. Новини — це механізм, і він класно працюватиме тільки тоді, коли буде налагоджена і злагоджена командна робота. Ну і звісно, окрім професіоналізму, важливими в колективі є підтримка та взаєморозуміння. Ми завжди допомагаємо один одному. Мені пощастило, що працюю в такій команді.

— Розкажи про свій звичний робочий день. 

— На мою роботу зараз, звісно, вплинув карантин. До стандартного — розписати структуру матеріалу, знайти і домовитися із спікерами, відзняти сюжет, написати сценарій — додалося обов’язкове носіння маски, рукавиць та антисептика. Спочатку це було незвично. Але з часом ці нововведення стали повсякденною нормою для кожного з нас. До речі, дуже прикро, що деякі заплановані матеріали не вдалося відзняти, бо люди через карантин не хотіли пускати знімальну групу на свою територію.

— Над якими найцікавішими темами доводилося працювати?

— Велика частина моїх матеріалів пов’язані із політичною тематикою, місцевим самоврядуванням. Мені це цікаво. Але також люблю історії про людей. Зараз першим на думку мені спав матеріал, який готувала до Дня мови. Це був сюжет про те, як представники нацменшин у Львові бережуть рідну мову, як вони передають її своїм дітям. Я щиро захопилася своїми героями. Вони молодці, що залишаються вірними собі. 

— Найекстремальніша зйомка? 

— Відверто, не можу нічого такого аж надто екстремального пригадати. Хіба що, коли виїзд на зйомку — о 16:00, а сюжет в ефірі повинен бути вже о 19:00. Це вважається екстремальною зйомкою? (Сміється — Авт.)

— Розкажи про зйомку, після якої твій світ поділився на «до» і «після»? 

— У мене не було таких. Та є історії, які морально важкі для мене. Це сюжети про хворих дітей. Для мене це наче нагадування, що треба цінувати те, що маєш.  

— Чи є зйомка, поїхати на яку точно відмовишся? 

— Якщо буду розуміти, що цей матеріал зашкодить невинним людям, то відмовлюся. 

— Що найважче в роботі на Суспільному? 

— Найважче — це витримати тиск та негатив. Ти маєш бути готовий, що тобі подзвонить, до прикладу, невдоволений забудовник, який обурено буде тобі пояснювати що матеріал «не такий», бо експерти в сюжеті кажуть, що будинок, який фірма хоче знести, таки потрібно зберегти. Схожих ситуацій багато. Але це проблема не тільки Суспільного. Це специфіка журналістської роботи загалом. 

— А що найбільше тут надихає та мотивує?

— Найбільше надихають люди і можливість говорити правду.